Львівщина особлива своєю атмосферою. Це духовний центр Галичини. І тут, так, тут я живу. Іван. Іван Франко, який написав безліч літературних творів, в тому числі Сойчине крило.
У дитинстві мама називала мене Мироном, щоб обманювати злих духів. Люди казали, що я чарівник і лісова душа. Але це малоймовірно. Хоча моя пам’ять була якось чарівною. Я міг читати Шекспіра німецькою мовою на уроках і переказувати саме те, що сказав мій учитель! Іване! Das ist fantastisch! Коли мені було 9, тато помер, а мама померла, коли мені було 16.
Мій вітчим погодився оплатити мою освіту. І все інше мені довелося заробляти самостійно, тому я навчався. Мені також не було де жити. Отже, мій далекий родич дав мені дах над головою … Хм такий собі дах …
Найгірше було те, що тисячі українських людей, що оточували мене, були в однаковому поганому становищі! Так не повинно бути! Я мріяв отримати хорошу освіту, щоб допомогти людям стати вільними та незалежними!
Україна – наша мати! Назвемо себе українцями, а не русинами! Ми, і тільки ми самі повинні бути своїми господарями! У нашому домі, на нашому полі. Ніхто не має права забирати нашу свободу! Мене неодноразово кидали в тюрму за таке проголошення! Після чергового арешту я ледь не помер від голоду.
Але я не здався! Я вивчив 19 мов, став перекладачем, етнографом, філософом -політиком, письменником -філологом! Я організував і підтримав правозахисний рух в Україні. Вони назвали мене українським Мойсеєм, я не знаю, що за Мойсеєм кажуть, що він виводить людей з пустелі з Божої волі, і я просто зробив свою роботу.
Я безперервно працював день за днем. Я видавав 5-6 книг щороку. За 60 років я написав 6 тисяч творів, якi номінував на Нобелівську премію, але отримав ще одну премію – визнання від українців.
